Діяльність більшовицьких диверсійних груп
- 📂 Про УПА - Українська Повстанська Армія
- ⏳ 2-03-2026, 15:34
Діяльність більшовицьких диверсійних груп "червоних партизанів" протягом 1943-1944 рр. в Україні
Архівні документи.
Гогун О. Як "народні месники" мстили народові: Про деякі особливості совєтського партизанського руху на території України в роки Другої світової війни.
У радянській історіографії й міфології картина нацистської окупації СССР представлена кількома доволі простими схемами. Зокрема стосовно комуністичного партизанського руху було висунуто низку постулатів, за рамки яких донедавна просто заборонялося виходити:
- совєтські партизани мали всебічну підтримку мирного населення;
- головна мета партизанського руху - боротьба з німцями, другим завданням був захист населення від терору та репресій ворогів;
- матеріально й матеріально-технічно "народні месники" забезпечували себе за рахунок трофеїв, забраних у противника, при чому частину з них повертали місцевому населенню.
У совєтські часи ці тези, завдяки багаторазовому повторенню, досить міцно закріпилися у свідомості населення. Працюючи над темою національного українського повстанського руху, автор натрапив на низку документів, які прямо чи опосередковано вказують на провокаційну й репресивну роль совєтських партизанів на окупованій нацистами території.
"Всенародна підтримка совєтських партизанів"
Керуючись доктриною "малою кров'ю на чужій території", РККА й НКВД-НКГБ не підготувалися до ведення партизанської війни на власне совєтській території. Організатором розгортання підпільного руху в тилу ворога була не Червона армія, а НКВД.
Перед Другою світовою війною населення України становило майже 30 мільйонів осіб. Червоні партизани на кінець 1942 року налічували 6350 осіб, що дорівнює приблизно 0,02% від населення України. Згодом чисельність зросла до 30 тис. осіб (0,1%). Як бачимо, цифри аж ніяк не свідчать про "всенародну боротьбу".
"Тітко, відкривай шафу, ми на операцію приїхали..."
"НКВД СССР повідомляє отримане від свого працівника, який перебуває в тилу противника в районі м. Рівне, таке донесення:
„Особовий склад 12-го батальйону Сабурова гуляє, пиячить, тероризує та грабує про-совєтськи налаштоване населення, в тому числі навіть родичів своїх бійців... Роблю нові спроби домогтися перелому, прошу діяти через Сабурова”."
"У район нашої діяльності прибув 7-й батальйон загонів Сабурова, партизани якого здійснюють нечувані пограбування, займаються бандитизмом, пиячать, роз'їжджають селами у формі німецьких солдатів. Мешканців, які тікають до лісу, розстрілюють... Населення у паніці."
Комісар загону Ковпака Семен Руднєв 15 червня 1943 року у своєму щоденнику записав:
"За розповідями наших розвідників, сьогодні вночі в Сновидовичах здійснював операцію Мельник... точніше не операцію, а грабунок, у населення позабирали не тільки худобу, але й носильні речі. Населення й наші бійці обурені."
Найбільш вражаючу оцінку "господарювання" дав командир 1-ї Української партизанської дивізії Петро Вершигора у звіті до УШПР (січень 1944 р.):
"Єкономічний стан районів, контрольованих УПА, сприятливіший, ніж у Совєтських, населення живе заможніше й менш пограбоване... Ми той загін, що бере все підряд, тітко, відкривай шафу. Ми на операцію приїхали — це воєнна доктрина Шитова і його армії."
"Останнього разу СТРОКАЧ (керівник УШПР) сказав мені: „Облиште це, все одно припинити грабіж ми не зможемо. Та й важко сказати, чи піде це на користь партизанському рухові”."
"Діяльність цих фашистських недолюдків здійснюється безкарно з нашого боку"
Про стримане ставлення селян до партизанів свідчать слова начальника Міністерства східних територій Отто Бройтигама:
"Місцеве населення на початку війни не бажало навіть знати про партизанів, виказувало їх німцям... Партизани ускладнювали життя місцевому населенню, примушуючи чоловіків вступати до їхніх лав, „реквізуючи” провізію й інші необхідні речі."
Нацисти робили заручниками працівників допоміжної поліції та їхні сім'ї. За збір урожаю відповідав староста, а потім усе село. Мирні мешканці стали заручниками двох тоталітарних систем.
30 листопада 1941 р.
Про заходи з ліквідації фашистської адміністрації на тимчасово окупованій противником території Української ССР.
...Наказую:
- Негайно організувати систематичне, повсюдне винищення фашистської адміністрації та її майна, особливо старост, бургомістрів, керівників поліцейських органів...
- Використовувати для цієї мети всі наявні та винайти нові додаткові агентурні можливості...
- Створити спеціяльні тергрупи кількістю три-п'ять осіб для виконання завдянь з винищення...
Заступник народного комісара внутрішніх справ УССР полковник Савченко
Як бачимо, репресивні органи навіть у критичний момент 1941 року були стурбовані винищенням "зрадників". Анітрохи не змінила ситуацію і стратегічна ініціатива РККА. Партизани влаштовували провокації, прагнучи викликати репресії окупантів проти населення.
"Одного разу СТРОКАЧ так і висловився: „Слід зробити так, щоб населення відчуло на власній шкурі, щоб його охопив відчай”. А тоді його вже легко агітувати й кликати до лісу... Головне завдання цих загонів — завадити налагодженню життя."
"Піймали селянина, посадили на могилу й підірвали її"
Влітку 1943 року жертвами зіткнень між УПА та совєтськими партизанами ставало мирне населення. Донесення Військових округів УПА фіксують жахливі факти свавілля:
- Костопільщина: Червоні партизани грабують села, населення тікає від них так само, як від німців.
- Висоцький район: У селі Бутові прив'язали людей до сідел коней і тягали по полю.
- Район „Дунай”: Напали на с. Карпилівку, вбили 183 селян. У с. Дерть піймали селянина, посадили на могилу й підірвали її.
Трагедія Старої Рафалівки
13 жовтня 1943 року село Стара Рафалівка було повністю знищене червоними партизанами полковника Бринського ("Дяді Пєті"). Свідчення мешканки Р. Сидорчук:
"Галю живцем у вогонь кинули... В погребі знайшли Олега. Був у новеньких черевичках і з розпореним багнетом животиком... Червоні зігнали всіх вцілілих розгрібати голіруч насипану бандерівцями могилу... Потім усіх, хто розгрібав, розстріляли."
Навіть коли населення опинилось в умовах окупації, совєтське керівництво продемонструвало, наскільки "довгі руки" в НКВД. Десятки тисяч громадян стали жертвами "народних месників", а ще більше — непрямими жертвами спровокованого ними нацистського терору.