Остарбайтери
Остарбайтери з України, примусово вивезені до Німеччини під час Другої світової війни в 1942–1944 роках, стали частиною трагічної сторінки історії, коли нацисти депортували близько 2,4–2,8 мільйона українців для рабської праці. Спочатку агітація обіцяла добровольцям гідну оплату та догляд за родинами, але більшість потрапила туди через масові облави, працюючи в жорстоких умовах на заводах, шахтах чи в сільському господарстві. Їх змушували носити позначку "OST", обмежували в правах, давали лише 30% зарплати німців (частина йшла на харчування та житло), а за втечу карали смертю чи ув’язненням. Умови життя різнилися – від таборів під охороною до кращого ставлення на фермах, але всі вони зазнавали дискримінації та виснаження, що стало злочином проти людяності, визнаним Нюрнберзьким трибуналом. Редактор:Володимир Ящук, Упорядник: Олексій Григорович ЦАРИК.В тому, що світ не без добрих людей, навіть якщо «світ» охоплений полум'ям жахливої й нещадної війни, нам довелось пересвідчуватись, допомагаючи в пошуках втрачених зв'язків і беручи участь у спілкуванні колишнього остарбайтера Анастасії
По шосейній дорозі йде багатотисячна колона людей. З висоти пташиного польоту вона бачиться як довжелезна строката гадюка, що повільно повзе на Схід. Факт очевидний: якщо голова «гадюки» озирнеться назад, то не побачить свого хвоста — так далеко
СТЕПАНИДА ЯКІВНА ГАВРИЛЮК народилась у 1913 році в селі Батьків, Радивилівського району, Рівненської області. Дитинство її було нелегке, бо вже в три роки залишилась без матері, а працювати почала пастухом корів у десятирічному віці.
Глянеш на весняну Ікву — здається, що такий благословенний Богом спокій є вічним, а в світі не буває горя, сліз, пожеж, страшних лихоліть.
На початку травня 1943 року мене разом з багатьма дівчатами та хлопцями з нашого села забрали на роботи до Німеччини. На залізничній станції нас завантажили в поїзд по сорок-п'ятдесят чоловік в один вагон. Вдень у кожному вагоні сидів німецький
На примусові роботи до Німеччини німці вивезли мене в травні 1942 року. Виповнилось мені шістнадцять років. Коли в селі об'явили перший набір, мати порадила втікти в місто, де жили наші родичі.
В Німеччині невелику групу остарбайтерів виділили на роботу в місто Лімбах. Чоловіки будуть працювати на ремонті залізничних колій, а жінки - впорядковувати прилеглу до колій територію. В цю групу потрапила і я з дітьми — старшій дочці було
В травні 1942 року мене із села Молодово-ІІ, Дубенського району, разом з багатьма дівчатами і хлопцями вивезли німці на примусові роботи. Везли в звичайних товарних вагонах, їли ми в дорозі те, що взяли з собою з дому.
Народився я в 1917 році в с. П'ятигори, Здолбунівського району на Рівненщині. Наш край на той час був під владою Польщі, і мене, коли виповнився 21 рік, призвали в польську армію, бо саме такий вік за польськими законами підлягав призову.
Сьогодні я згадую про ті далекі, тяжкі роки свого дитинства — і перед моїм внутрішнім зором проходить, мов на екрані, все пережите. Ми, діти війни, відчули на собі всі її страхіття. Ми знаємо, що таке свист і вибухи бомб та снарядів, завивання