Се не минуло козакам дурно. Правительство польське дивилося мовчки, поки козаки воювали з Острозькими й иньшими, не милими йому православними панами, але не стерпіло, як козаки почали докучати тим, що під покровом правительства саме переводили тоді
Зі страхом бачили українські білоруські патріоти той упадок свого житя—що як так піде, то далї все що є богатого, заможнїйшого, цїкавійшого між їх суспільністю, пропаде для свого народу, втїче від нього. Болїло їх серце від того, що їх „Русь"
Успіхи брацького руху одначе отемняла тяжка хмара непорозумінь з духовенством і владиками. Я вже сказав, що ті великі права супроти духовенства й єпископів, які дали львівському брацтву патріархи, були дуже небезпечним і непотрібним дарунком, бо
Сумно стало на Україні по лубенськім погромі. Як стара пісня співає: Промовить тихий Дунай до Днїпра-Славути: „Дніпре-батьку, Славуто! Сам собі я думаю, гадаю, Чом я твоїх козаків у себе не видаю? Уже чверть года три місяці вибиває, Як твоїх козаків
Московські смути, богата московська здобич, вербованнє козаків ріжними великопанськими здобичниками до походів у Московщину і нарешті—заходи самого правительства розвинули воєнні сили козаччини до небувалої висоти.
В польських кругах досі знали Сагайдачного як сміливого і щасливого войовникана Українї знали ще щось: про його прихильність до справ української церкви і освіти, до всього того що тоді для України було житем національним.
Козаки зараз же з зими, послухавши патріарха і всяких обіцянок королівських, почали були ладитися до походу. Зимою ходили вони під Білгород, здобули місто і визволили багато невільника—яких три тисячі християн слобонили, говорено на Україні.
В осени того ж 1624 року приїхав до Київа і допитався до митрополита чоловічок, що називав себе Олександром Яхією, сином і законним наслїдником турецького султана Магомета III (що вмер р. 1606).
Що козаччина не програла переяславської війни, а навпаки ще сильнійшою ногою стала на Україні, се було дуже корисне в тодішніх українських відносинах: наближалася хвиля, коли українське громадянство збиралося дати рішучу і властиво вже останню битву
Придавив Потоцкий козаччину на волости, але на Запорожу не здужав задавити: там далї збирався козацький нарід. Ватаги Кизима і Скидана, уступившися перед реєстровими, громадилися там. Коли полк реєстрових прийшов був робити порядок на Запорожу з