Друга половина XIII і потім XIV вік були свідками незвичайно скорого і видатного роспросторення власти литовських князів над сусідніми землями білоруськими, а потім і дальшими, українськими. Найбільш запізнене в своїм розвою в своїх глухих лїсах,

Українцї й Білорусини, невдоволені такою зміною політики, покладали свої надїі на молодшого Ягайлового брата Свитригайла: сей хоч був теж охрещений на католицтво, одначе все приязно тримався українських та білоруських князів та панів.

Тим часом як східне українське панство шукало опори в Московщині, західня Україна—Галичина особливо, шукає поправи своєї гіркої долі у сусідньої Молдави, близької вірою й словянською культурою.

Тим часом як ото князі та магнати східньої України, програвши повстання, тихо сиділи, запобігаючи ласки литовського правительства, вдоволені тим, що їм ще лишало. а в західній Україні, по невдатних виступах молдавських, громадянство взялося до

Організація козацької верстви. Мусимо собі представити. яке незвичайне вражіннє робила мала горстка козацька, що з голими руками, можна сказати, не роспоряджаючи ні кріпостями, ні запасами зброї, ні грошевими засобами, так сміло хапалася пащі хижого

Саме під ту хвилю як козаччина починає набирати сили і підіймати голову, претендуючи на ріжні права і свободи, і під покров „присуду козацького" починає удавати ся міщанська й сільська людність, щоб вибити ся тим способом з важкої кормиги

Прилученнє до Польщі українських земель в 1569 роцї мало важне значіннє, бо завершило перестрій їх громадського устрою на польський взір. В західнїх українських землях, що були прилучені до Польщі ранїйше: в Галичині, в Холмщинї і на Поділю, се

Вище вже було сказано, що саме під, ту пору, через заходи польського правительства коло заведення порядку в козацтві, за короля ЖиґИмонта-Авґуста, Стефана Баторія і Жиґимонта III, витвор юється серед козаччини такий погляд, що козаччина служить