§2. Про історію і передісторичне жите.

Історія самим словом своїм означає розвідку, відомість, оповідання (від грецького кореня Fid , від, як наше відати, відомість, а прикладалося воно перед усім до оповідання про минувшину свого краю і народу.

Такі оповідання з початку держалися усною памятю. Але пам'ять людська добре не держить подій довше як два—три покоління, а далі починає мішати, коли се оповідання навмисне не прибрано в якусь тривку форму, наприклад в пісню або в вірші призначені для запам'ятування. На певнійший Грунт стали ці оповідання, коли могли опертися на давнійші записки про колишні діла, особливо як ці записки робилися сучасниками, тими що самі події ті переживали. За поміччю таких давнійших записок і оповідань стало можливим передавати пам'ять про події через довгий ряд поколінь незміненою і чистою. Старші історичні праці служили підставою для пізніших; нові історики, переймаючи від старших, додавали до них оповідання про події пізніші, і як би не було перерв та прогалин у такій роботі, то історія йшла і розвивалася б неперерваним ланцюгом, оповідаючи про всі часи повно і докладно. Одначе на ділі воно ніколи не обходилося без прогалин і переривів. Часто пропадали й старі записки й старі історичні оповідання, та й у різних народів різно починалося й письменство, й списування оповідань про події і через те не у всіх народів історія однаково давня і однаково повна.

В наших сторонах письменство почало ширитися перед 1000 роком по Христі, як почало ширитися християнство. З того часу могли вже бути різні записки, і потім з сих записок дещо і використано, як списувано оповідання про давнійше життя в наших краях; одначе події з десятого віку (від 900—1000 р.) більше описувано з пам'яти. Для ранійшого часу дещо знаємо з писань іньших народів, у яких письменство й історія розвинулися ранійше, особливо від письменників грецьких, а також і від римських, арабських, а нарешті й німецьких. Найдавнійші звістки про наші сторони йдуть з VII віку перед Христом, докладніші з V (2300 - 2400 років тому), але тільки про чорноморське побереже, де ще тоді нашого народу не було, а про наш народ письменні звістки у чужих народів начинаються геть пізніше, тільки коло 400 р. по Христі (1500 літ тому). Се зветься початок історичних часів — доки сягають писані звістки людські. Для нашого народу се значить півтори тисячі літ назад, або п'ятдесят людських поколінь, рахуючи коло ЗО літ на людське поколїннє; а для декотрих, приморських частин нашого краю—дві з половиною тисячі літ, або трохи більше.

Півтори, або дві з половиною тисячі літ се як на життя одної людини час дуже довгий. Але як порівняти з людським життям, від коли воно почалося на землі, чи в наших таки сторонах—се час дуже короткий. Життя людське таке давнє, що його не тільки в сотні або тисячі років, але і в сотню тисяч літ не вбереш. Трудно його взагалі в наш звичайний рахунок взяти, можна тільки сказати, що дуже і дуже воно давнє, так що против нього наші дві тисячі літ історичного житія—се свіжа минувшина против давньої старовини: одні рахують людське життя на землі на 500 тисяч літ, иньші на міліон, бо таки, кажу, того на наш рахунок не можна добре перевести.

І то все часи передісторичні: з них не зісталося ніяких писаних звісток, і про те як жилося тоді людям, можна зміркувати по різних слідах людського життя, що знаходяться припадком під землею, або в печерах— різні вироби людські, струмент, посуд, угілє від огнищ, сліди житла людського, їжі (кістки й відпадки всякі). Про дещо можна зміркувати з тих давніх звичаїв, які ще тепер між людьми держаться, або описуються в старих книгах; такі звичаї живуть часом несказанно довго: вже люди й не знають, для чого вони саме так роблять, кажуть тільки, що „так годиться", що так їх батьки робили, то й вони роблять. Потім можна неодно дорозумітися з самої мови—звідки те або се слово взялося. Наприклад слово руда значить тепер породу камінну з металічною примішкою, але саме се слово значить властиво мідь, а се через те, що мідь люди знали з усіх металів найперше; або напр. в давніх часах у нас слово скот значило Гроші давніх часів людське богацтво було в худобі, і за худобу все міняли або купували.

От помічаючи та розбираючи те все, наука вийшла далеко за межі писаних звісток, по-за границю історичних часів в глибини передісторичні. Вже вона може досить докладно, хоч і з-дебільшого тільки, сказати, як розвивалося людське життя тому десять, двадцять, тридцять тисяч літ; як жили й господарили наші предки, як ще не знали ні заліза, ні іньших металів, як ще не вміли сіяти хліба, як не мали домашньої худоби; яку біду терпіли вони тоді і як поволі доходили кращого і легшого життя.