§3. Минувшина нашого краю

Найстарші звістки про минувшину дає нам сама земля. Буває часом де ріка глибоко вріжеться в високий беріг і відкриє стрімку кручу,— цікаві речі можна побачити на такім урвищу, і хто вміє розуміти їх, як по книзі прочитає по них історію землі і того життя, що на ній розвивалося і миналося.

На самім верху побачить він чорну землю від перегною трави і всякої рослини, часом і якісь сліди людського життя, якісь загублені речі. Се найновіший шар, званий в геології алювієм. Під ним шар жовтої глини, глею, або льосу, як її звуть по ученому; буває часом і кілька шарів різної глини, розділені між собою верствами піску або каміння. Се так звані ділювіальні верстви. В таких верствах часом доведеться побачити великі кости, зуби й иньші останки давніх звірів, або углє, кремінці та кістки оброблені рукою чоловіка. Під тим шари вапнистого каміння, легкого, губковатого, з різними черепашками в нім—так звані верстви третичні. Далі часом покажеться чиста крейда— останок давнього глибокого моря, рябі рухляки, а ще далі—верства камінного угля; на останку ж, на споді—мертвий твердий камінь, стоплений огнем ще з тих часів, як земля була гаряча і застигала зверху, вкриваючися твердою камінною корою.

По сих різних верствах каміння, глин, пісків, по різних останках рослин і звірят учений геолог скаже, чи було тоді на сім місці море чи суша; покаже, які рослини росли і які звірі водилися, як виглядали, чим живилися. Великі зміни переходила кожна сторона. Де тепер сухий степ, там хвилювало колись глибоке море, водилися різні морські живини; потім, як дно підіймалося, вода спливала, а від останків різних живин, що колись жили в морі, лишалися купи кісток, черепашок, які збивалися з часом у верству каміня-вапняка; їх заносив намул рік або порох вітрів, наростав цілими шарами погній від усяких рослин та живин.

З тих останків можна знати, що тоді як починалося людське життя на землі, море спливало з наших сторін. Давнїйше воно покривало майже цілу Україну, а під кінець третичної доби вже мало що виступало за теперішні береги моря Чорного, Азовського і Каспійського: ці три моря були одним морем, як ще й тепер знати по великих млаках (солончаках) між Азовським і Каспійським морем та іньших слідах. Гори Карпатські, Кримські, Кавказькі підіймалися поволі над рівниною, і так на початку ділювіальної доби вигляд нашого краю вже значно наблизився до теперішнього. Але мав він іще перебути одну переміну, яка сильно відбилася на його житю і вигляді, а були то ледові часи.

В першій половині третичної доби в Європі було так горячо, як тепер в центральній Африці. Рослинність була незвичайно буйна, розкішна— буйнїйша ніж в теперішніх гарячих краях. Звіря всякого земноводного було страшенно багато, великого, чудацького; ті звірі позникали, тільки в землі полишалися їх кости: були то велетенські ящірки, різні роди слонів, величезні птиці. Але повітря ставало холоднїйше, і ті рослини та звірі, що не могли жити в холоднім краю, зникали, а зіставалися такі, що приспособилися до холоднїйшого повітря, як мохнаті слони-мамути або волохаті носороги. В ділювіальній добі від вохкости та холоду почала земля замерзати на півночі; велика сила леду збиралася в теперішній Швеції і Фінляндії й звідти все поширювалася, поступаючи далі на полуднє. На якийсь час ці вічні леди, що лежали цілі сотні й тисячі літ, захопили й північну частину нашого краю, а потім, як потепліло, стопилися і уступилися на північ. Слідом від них зісталися великі шари глини—того намулу, що наносила вода, як топилися ті величезні леди, верстви піску і каміння, принесеного ледом, і широкі та глибокі річні долини, що продерли води з-під тих ледівцїв.